Візуальна симфонія української поезії: Арт Батл Челендж «Намалюй мені вірш Ліни Костенко»

Коли вірш оживає кольором: чому цей проєкт заслуговує на увагу

Цьогоріч українське мистецтво знову доводить: його місія — не лише творити прекрасне, а й єднати серця, надихати душі, трансформувати суспільство зсередини.
Проєкт «Арт Батл Челендж «Намалюй мені вірш Ліни Костенко», ініційований і реалізований Вандою Орловою — засновницею першої української мистецької агенції Art Fine Nation, — це не просто творче змагання. Це — живий діалог між словом і кольором, між поколіннями, між вічністю поезії та мінливістю людських емоцій.

У ювілейний, 95-й рік великої Поетеси, проєкт набуває особливої сили та символізму. Другий сезон батлу, утверджує очевидне: сучасне українське мистецтво глибоко вкорінене в національну культуру й здатне гідно відповідати на виклики часу.

Від поезії до живопису — міст творчості і культури

Поезія Ліни Костенко завжди була мистецтвом гідності. Її слово — лакмусовий папір для совісті суспільства, компас для поколінь, що шукають істину серед хаосу.
Звернення до її текстів у час війни — не просто вияв шани, а акт внутрішньої мобілізації.

Цей проєкт актуалізує не лише постать поетеси, а й розмову про місію художника у кризові моменти історії. Він відкриває нову площину взаємодії між візуальним мистецтвом і літературою — не як ілюстрація, а як філософський акт.
«Намалювати вірш» — значить прожити його. Розгорнути сенс у формі. Перетворити слово на дотик кольору.

Так народжується нова мистецька традиція — міждисциплінарна, глибока, націлена не на форму, а на переживання. І ця традиція має всі шанси стати школою нового художнього мислення, де текст і образ — не паралельні, а взаємодоповнюючі мови.

Культура як чинник єдності

У світі, де інформація блискавично змінює одна одну, а звичні форми сприйняття мистецтва поступово втрачають глибину, цей проєкт нагадує: жива культура виникає в діалозі. В емоційному, чесному, часом болісному зв’язку між митцем і глядачем.

Поезія Ліни Костенко — це не просто літературний текст, а духовний код нації. Художники, які працюють з її словами, не просто ілюструють — вони втілюють цей код у новому культурному контексті.

«Намалюй мені вірш Ліни Костенко» — яскравий приклад того, як мистецтво стає інструментом національного самовизначення і зцілення, особливо у переломні моменти.
Коли слово і образ зливаються, вони перетворюються на голос суспільства. І здатні змінювати його.

Голос, що творить нову традицію

Про роль жінок у мистецтві, збереження культурної спадщини та сучасні жіночі голоси — Maria Balshaw, директорка Tate Britain

«Проєкт „Намалюй мені вірш Ліни Костенко“ — це більше, ніж просто художнє змагання. Це справжнє культурне явище, яке підкреслює важливість жіночого голосу в мистецтві і літературі, що резонує у часи, коли ми прагнемо більшої рівності та визнання.

Через поезію Ліни Костенко, однієї з найбільших українських поетес, художники вступають у живу розмову з її словами, відтворюють її глибину, біль і надію.

За роки спостереження за арт-проєктами, де образотворче мистецтво вступає в діалог із літературою, я бачила чимало ініціатив: у Лондоні художники ілюстрували Шекспіра, у Вельсі — Томаса, у Празі — Кафку, а в Буенос-Айресі — Борхеса. Були чудові проєкти, продумані й глибокі. Проте коли я відкрила для себе український проєкт «Намалюй мені вірш Ліни Костенко», я вперше стала свідком живого процесу народження сенсів — де слово та образ зливаються у щось набагато більше, ніж сума їхніх частин.

Тут немає пасивної ілюстрації поезії. Тут є рефлексія. Емоційна, глибока, чесна. Іноді болюча. Художники не «малюють по віршу», а переживають його. Пропускають через себе — і відповідають образами.

Але найбільше мене вразило те, що структура проєкту, створена з такою чіткістю й любов’ю, що сама форма стає частиною змісту. Від ідеї до механіки, від локальних художніх двобоїв до великої підсумкової виставки — усе це побудовано не кураторською групою, не інституційним фондом, а однією людиною. І цією людиною є Ванда Орлова —авторка концепції, архітекторка кожного етапу, і берегиня сенсу цього культурного діалогу.

Цей проєкт доводить: коли література і візуальне мистецтво об’єднуються, народжується нова мова, яка говорить не лише до митців, а й до всього суспільства, вказуючи шлях до глибшого розуміння і цінування культурної спадщини.

Світ бачив, як митці шанують літературну спадщину. Але світ ще не бачив, як це робить Україна — вільно, глибоко та з почуттям гідності. «Намалюй мені вірш Ліни Костенко» — не просто проєкт. Це культурний жест. І, можливо, початок нової традиції.»

Фінал, у якому немає крапки

Цього року виставка об’єднає картини, створені як у межах художнього змагання, так і поза ним — адже поезія Ліни Костенко продовжує надихати багатьох митців на глибоку творчу рефлексію. Її вірші стають основою для потужних візуальних висловлювань у живописі.

Це не підсумок — це початок нового циклу. Адже кожен вірш — це виклик для художника. А кожна картина — відповідь, що продовжує діалог між словом і світом.

Фінальна виставка цьогорічного проєкту відбудеться з 5 по 19 липня у Музеї Театрального, музичного та кіномистецтва України. Це спільний подарунок поетесі і культурі, що живе у кожному з нас.
Більше про проєкт читайте на сайті організатора – першої української мистецької агенції Art Fine Nation https://www.artfinenation.com/