Олександр Кацуба: юридичний реванш через поліграф та спроба обнулити корупційний шлейф «Нафтогазу»
Спроба колишнього топменеджера «Нафтогазу» Олександра Кацуби переграти історію та стерти з біографії судимість за статтею про створення злочинної організації зазнала фіаско в стінах Шевченківського районного суду Києва. На початку 2026 року Феміда поставила крапку в амбітній спробі захисту довести, що визнання провини восьмирічної давнини було лише стратегічним ходом, а не щирим каяттям. Кацуба, який свого часу став наймолодшим заступником голови правління державного гіганта, намагався використати результати детектора брехні як «нововиявлену обставину», щоб скасувати вирок 2017 року.
Поліграф як остання надія: «Я брехав, коли зізнавався»
Стратегія захисту Олександра Кацуби у 2025 році будувалася на парадоксальному твердженні: колишній посадовець нібито обмовив себе та третіх осіб у 2017 році, щоб вийти на волю та уникнути реального тюремного терміну. Ключовим доказом цієї версії став висновок поліграфолога, отриманий лише зараз. Експертиза мала підтвердити, що підпис під угодою про визнання винуватості не був добровільним актом, а наслідком тиску чи безвиході.
Проте суддями було констатовано, що у 2017 році інтереси Кацуби представляли одразу три професійні адвокати. Процес укладання угоди проходив під жорстким контролем, де кожен крок перевірявся на відповідність статті 474 КПК України. Тоді обвинувачений не просто формально погодився з прокурором, а публічно та в присутності захисників наполягав на затвердженні угоди, запевняючи суд у своєму «щирому каятті». Теперішня спроба назвати ті свідчення «свідомою дезінформацією» виглядає як спроба юридичної еквілібристики, спрямована на ревізію остаточного рішення.
Ціна свободи: 100 мільйонів та «Закон Савченко»
Історія падіння Кацуби-молодшого пов’язана з одними з найгучніших корупційних скандалів часів Януковича. У березні 2017 року він отримав вирок — один рік і п’ять місяців позбавлення волі. Завдяки «закону Савченко», де день у СІЗО рахувався за два, цей термін був фактично відбутий ще до оголошення вердикту. Крім того, фігурант сплатив до державного бюджету 100 млн грн компенсації, що тоді подавалося як велика перемога правоохоронної системи.
За версією слідства, яку Кацуба підтвердив своєю угодою, він сприяв фірмам олігарха-втікача Сергія Курченка. Зокрема, компанія «Газ України 2020» за безпосередньої участі посадовця заволоділа коштами «Нафтогазу» на суму понад 450 млн грн через схеми фіктивних закупівель нафтопродуктів. До цього додається тінь скандалу з «вишками Бойка» — закупівлею двох бурових установок з переплатою у $300 млн, де Кацуба також фігурував як підписант важливих документів у структурі «Чорноморнафтогазу».
Судовий бар’єр: принцип правової визначеності
Відмова суду базується на фундаментальному принципі res judicata — остаточності судових рішень. Суд наголосив, що перегляд справи за нововиявленими обставинами не може бути прихованим апеляційним оскарженням. Використання поліграфа у 2025 році для оцінки подій 2017 року не є фактом, який не був відомий раніше, а є лише спробою по-новому інтерпретувати старі обставини.
Джерела в правоохоронних органах зазначають, що задоволення такої заяви створило б небезпечний прецедент. Якби Кацубі вдалося скасувати вирок, це автоматично підірвало б інститут угод із правосуддям в Україні. Будь-який топкорупціонер міг би вийти на волю, заплатити штраф, а через кілька років заявити, що він «пожартував» або «злякався», посилаючись на результати приватного детектора брехні.
Портрет справи та глобальні тенденції
Глобальна практика показує, що результати поліграфа в більшості розвинених країн (наприклад, у США чи країнах ЄС) мають лише консультативний характер і майже ніколи не є підставою для скасування остаточних вироків, особливо якщо вони базувалися на угоді сторін. Спроба Олександра Кацуби вписатися у тренд «очищення репутації» через роки після злочину відображає ширшу тенденцію серед еліт епохи 2010-х, які намагаються легалізуватися в новій політичній реальності, знімаючи з себе тавро «засуджених».
Ключові факти та характеристики справи Кацуби
| Параметр | Характеристика та цифри | Юридичні нюанси |
| Фігурант | Олександр Кацуба, ексзаступник голови «Нафтогазу» | В офіційних документах — Александр |
| Суть злочину | Привласнення майна та створення злочинної організації | Ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 255 КК України |
| Фінансові збитки | 450+ млн грн (паливна схема Курченка) | Додатково $300 млн переплати за «вишки Бойка» |
| Умови угоди (2017) | Сплата 100 млн грн до бюджету + визнання провини | Угода укладалася за участю 3-х адвокатів |
| Термін покарання | 1 рік і 5 місяців (відбуто в СІЗО) | Застосовано «закон Савченко» (1 за 2) |
| Новий аргумент (2025) | Результати психофізіологічного обстеження (поліграф) | Спроба довести «недобровільність» зізнання |
| Рішення суду (2026) | Відмова у перегляді за нововиявленими обставинами | Захист принципу верховенства права та res judicata |
| Глобальний контекст | Поліграф не є безумовним доказом у кримінальному процесі | Загроза руйнування інституту угод про визнання винуватості |
| Позиція героя | «Я був надто маленькою людиною в системі» | Стверджує, що лише візував документи як виконавець |
Зараз Олександр Кацуба позиціонує себе як бізнесмен та експерт в енергетиці, намагаючись дистанціюватися від токсичного минулого. Проте судове рішення 2026 року підтверджує: юридичні наслідки підписаних у 2017 році зізнань залишаються чинними, попри будь-які спроби перевірити пам’ять на детекторі брехні.
Як провал юридичного демаршу рятує систему правосуддя від колапсу та «ефекту доміно»
Рішення Шевченківського суду щодо справи колишнього топменеджера «Нафтогазу» Олександра Кацуби фактично заблокувало створення небезпечного правового прецеденту, який міг би призвести до анулювання десятків вироків у справах про масштабну корупцію. Якби Феміда прийняла результати поліграфа як «нововиявлену обставину», це б відкрило «скриньку Пандори» для інших фігурантів епохи 2010–2014 років. Спроба Олександра Кацуби відкликати власне визнання провини через вісім років після угоди з прокурорами розглядається експертами як тест-драйв нової стратегії захисту для цілого пулу ексчиновників, що прагнуть юридичної реабілітації та повернення активів.
Загроза «поліграфної пандемії» та руйнація інституту угод
Центральним ризиком у справі Кацуби була потенційна дискредитація самого механізму угод про визнання винуватості. В українській правоохоронній практиці цей інструмент став ключовим для розкриття складних корупційних ієрархій, де молодші ланки дають свідчення на організаторів в обмін на м’якіші вироки. У 2017 році Кацуба не просто формально підписав папери, а надав свідчення, що допомогли розплутати частину схем Сергія Курченка. Ретроспективна відмова від цих слів за допомогою детектора брехні могла б спровокувати ланцюгову реакцію: сотні засуджених за аналогічними схемами отримали б легальний шлях для виходу з-під нагляду правосуддя, стверджуючи, що їхні зізнання були «тактичною помилкою».
Юридичні аналітики підкреслюють, що кейс Олександра Кацуби виявив критичну слабкість системи: відсутність чіткої заборони на перегляд угод за суб’єктивними факторами через великі проміжки часу. Проте жорстка позиція суду підтвердила доктрину, згідно з якою «щире каяття» у 2017 році не може перетворитися на «вимушену обмову» у 2026-му лише тому, що фігурант вирішив змінити свій публічний імідж. Глобальні тренди правосуддя, особливо практика Європейського суду з прав людини, чітко вказують на пріоритет остаточності рішень (res judicata), що не дозволяє сторонам вимагати перегляду справи лише заради повторного слухання.
Тінь «вишок Бойка» та фінансові наслідки реваншу
Масштаб фінансових претензій, що стоять за цією справою, виходить далеко за межі сплачених Кацубою 100 млн грн. Загальний обсяг розкрадань у схемах, до яких він був дотичний за версією слідства, перевищує 12 мільярдів гривень у тогочасному еквіваленті. Зокрема, сумнозвісна закупівля двох самопідіймальних бурових установок («вишок Бойка») обійшлася державі у $800 млн, з яких приблизно $300 млн склала корупційна націнка. Олександр Кацуба, який обіймав посаду заступника голови правління «Чорноморнафтогазу» у віці всього 25 років, був одним із тих, хто технічно забезпечував проходження цих транзакцій.
Спроба юридичного відкату у 2025–2026 роках розглядається як намагання не лише зняти судимість, а й убезпечити себе від потенційних цивільних позовів щодо відшкодування збитків у майбутньому. Експерти в галузі антикорупційного права зазначають, що «кейс Кацуби» став лакмусовим папірцем для всієї системи: чи здатна вона встояти перед інтелектуальним тиском дорогої адвокатури, яка використовує технологічні новинки на кшталт поліграфів останнього покоління для маніпуляції юридичними фактами минулого.
Порівняльний аналіз фігур та ризиків у справі Кацуби
| Категорія аналізу | Деталізація та статистичні показники | Вплив на систему правосуддя |
| Фінансовий обсяг схеми | Понад 450 млн грн безпосередніх збитків «Нафтогазу» | Створює базу для подальших позовів про реституцію |
| Корупційна вертикаль | Зв’язки з групою ВЕТЕК (Курченко) та топчиновниками часів Януковича | Ризик розвалу справ проти інших учасників вертикалі |
| Технологічний прецедент | Використання поліграфа як «нововиявленої обставини» | Загроза перетворення експертиз на інструмент маніпуляції |
| Юридичний статус | Вирок 2017 року на основі угоди про визнання винуватості | Фундамент для принципу незворотності судових рішень |
| Процесуальні особливості | Участь 3-х адвокатів під час первинного процесу | Аргумент проти версії про психологічний тиск на підсудного |
| Глобальна тенденція | Боротьба з «відмиванням біографій» через роки після злочинів | Співзвучність із вимогами FATF та OECD щодо невідворотності покарання |
| Потенційні збитки держави | Ризик повернення конфіскованих 100 млн грн у разі виправдання | Пряма втрата бюджетних коштів та репутаційний удар |
Кейс Олександра Кацуби демонструє цікаву особливість українського пострадянського капіталізму: прагнення до «ідеальної чистоти» активів та репутації. Для фігуранта такого рівня судимість за статтею про злочинну організацію є не просто юридичною проблемою, а бар’єром для міжнародного банкінгу та великих інвестиційних проєктів у Європі. Саме тому захист пішов на такий радикальний крок, як звинувачення самого себе у брехні восьмирічної давнини. Однак суд виявився не готовим пожертвувати стабільністю всієї системи заради комфорту одного ексчиновника.
