Коли світло горить у кожному вікні. Історія художниці Оксани Юрченко

Є такі картини, дивлячись на які, відчуваєш щось рідне. Не обов’язково знайоме, не обов’язково те, що було в твоєму житті — але рідне душею. Картини, в які хочеться увійти, як у добре збудований світ. Де в кожному вікні — квіти, у кожній оселі — світло, а за кожною хмарою — надія.

Такі світи створює українська художниця Оксана Юрченко.

Вона родом із Донецька. І як це часто буває в долях творчих людей, шлях до мистецтва був не прямою дорогою, а тонкою стежкою, захованою між повсякденністю та мріями. У дитинстві Оксана мріяла стати вчителькою української мови. Її приваблювала не лише мова як система — а насамперед як музика, як живий, теплий спосіб передавати світ іншим. Вона вірила, що навчання може бути не суворим і формальним, а захопливим, як казка, як пригода.

Малювання ж було поруч завжди — мов тиха гавань, до якої можна повернутися, коли за вікном шторм. Але з часом, як це буває у житті дорослих, фарби і пензлі опинилися в затінку. Побут, будні, звичні справи, будівництво життя… І лише у 36 років, коли Оксана чекала на появу своєї донечки Стефанії, мистецтво знову повернулося в її життя. Не просто як хобі, а як поклик, як нагадування про щось глибоке, забуте, важливе.

«Я знову взяла пензлі до рук, — розповідає Оксана. — І це було схоже на повернення додому».

Від осені 2022 року вона малює майже безперервно. Починала з акрилу та пастелі, експериментувала, шукала себе. Але з часом її головною технікою стала акварель — ніжна, прозора, тендітна. Така, що не дозволяє контролювати все до дрібниць. Ти працюєш з нею — а вона з тобою. Це спільна розмова, а не диктат. І саме ця взаємодія, м’яка й природна, допомогла художниці знайти свій голос у мистецтві.

Картини Оксани Юрченко — це не просто зображення. Це мікросвіти. Улюблені сюжети — будиночки, у яких завжди щось відбувається. Квіти, що проростають із вікон. Світло, яке горить у кожному помешканні. Атмосфера, в якій хочеться жити, — тепла, світла, трохи казкова.

«Іноді я ловлю себе на думці: а чи можна так? Чи буває, щоб у всіх вікнах були квіти? А якщо в кожному домі горить світло? Може, так і має бути? А чому б ні? Мої картини — це спосіб розширити межі дозволеного. Зняти обмеження, які ми самі собі нав’язуємо».

Її роботи — це не втеча в ілюзію, а пошук альтернативної реальності, де добре. І це «добре» не картонне, не декоративне. Воно глибоке, справжнє. Це — розмова з глядачем на рівні підсвідомості. Про затишок. Про сім’ю. Про внутрішній дім.

«Я хочу, щоб мої картини стали для когось місцем сили. Тим куточком, куди можна повернутися подумки в складні моменти. Де затишно. Де добре. Де можна відчути: все ще буде. Все ще можливе».

Її стиль — це казка. Але не дитяча, а доросла. Та, що приходить у найнесподіваніші моменти. І дає нове дихання.

Вона часто ділиться думками, які точно розуміє кожен, хто коли-небудь створював щось своє: «Якщо вас довго тримає одна і та ж думка, що все погано і треба переробити — робіть нове. Там набагато більше ресурсу». Бо мистецтво — це не лише про ідеальність. Це про чесність. Іноді нова картина — краща відповідь, ніж виправлення старої.

Оксана Юрченко продовжує творити щодня. Її акварельний світ розширюється — як мапа з казок, на якій з’являються нові вулиці, будиночки, світила. Вона не ставить перед собою завдання шокувати чи вразити. Її ціль — нагадати: у кожного з нас має бути місце, де добре. Де ми — вдома. Навіть якщо цей дім — лише на папері.

Сторінка мисткині в Instagram @_art_oksana_kyiv