Її шлях у мистецтві почався не в майстерні, а в моменті — коли внутрішній пошук гармонії зустрів полотно. Її полотна зберігають у своїх колекціях науковці та інженери з Австралії, США, Нової Зеландії. Серія її космічних картин кілька років прикрашала конференц-зали проєкту Giant Magellan Telescope у Пасадені, Лос-Анджелес. Наталія Чуйко — художниця, народжена в Дніпрі, але духовно вкорінена у безмежності Всесвіту, сьогодні живе між світами — між Україною, Німеччиною, Францією, між живописом і психологією, між наукою й поезією.
Берлін восени має свій особливий ритм. Небо ніби написане аквареллю, повітря пахне дощем і кавою, а кожна вулиця здається сценою для внутрішнього діалогу. Саме тут, серед галерей і парків, де простір дихає мистецтвом, українська художниця Наталія Чуйко ловить свої миті — миті, що потім перетворюються на картини.
«Моє мистецтво — це спосіб бачити гармонію навіть у перехідних станах природи й душі», — каже вона. І в цих словах — ключ до її світовідчуття. Осінь для неї — не прощання, а перевтілення. Вона не тікає від змін. Навпаки — шукає у них сенс. Її картини завжди дихають спокоєм, навіть коли на них — вибух кольору чи глибока темрява космосу.
Цей листопад став для художниці часом між двома світами мистецтва — Берліном і мальовничим французьким Етелем. Між містом, де народжуються ідеї, і місцем, де мистецтво живе в повсякденності. Після насичених днів у Берліні Наталія подумки повертається до Бретані, де триває її персональна виставка в Atelier 4’In Mosaïque.
Там, серед майстерень, де створюють мозаїки для дому, прикраси й предмети декору, живе особлива енергія — та, яку вона називає «подихом творчості». У цьому просторі картини Наталії сусідять із її мініатюрами — олійними роботами на мушлях і камінчиках. Вона обирає природні форми не випадково: кожна мушля — це слід часу, кожен камінчик — відбиток землі. Додаючи до них фарбу, художниця продовжує історію природи.
Її мистецтво завжди про зв’язок — між матерією й духом, між людиною й Всесвітом, між спостереженням і відчуттям. І хоча Наталія Чуйко відома своїми космічними роботами, що надихнули навіть науковців проєкту Giant Magellan Telescope у Лос-Анджелесі, сьогодні її цікавить інше — внутрішній космос людини.
Саме тому вона вивчає психологію в Українському університеті в Мюнхені. Цей вибір — не спроба змінити шлях, а спроба зрозуміти: що відбувається всередині нас, коли ми творимо? Як народжується відчуття гармонії — не як зовнішній стан, а як глибока внутрішня присутність?
Осінь, яку Наталія проживає цього року, — це не просто сезон. Це стан. Вона бачить, як дерева скидають листя, щоб знову розквітнути, і відчуває, що творчість підкоряється тим самим законам. «Іноді потрібно відпустити, щоб віднайти себе по-новому», — говорить вона.
Можливо, саме тому її мистецтво так близьке тим, хто вміє чути. Воно не кричить, не нав’язує, не шукає ефекту. Воно говорить тихо — як осінній дощ у Берліні, як світло, що падає на стару мозаїку у французькому ательє.
Наталія Чуйко не малює світ — вона вчиться його відчувати. І через свої картини дає глядачеві шанс зробити те саме.
Зупинитися. Подивитися. Вдихнути.
І побачити гармонію навіть там, де, здається, панує хаос.
Бо справжнє мистецтво — як осінь. Воно завжди нагадує: зміни — це не кінець. Це просто інший початок.
Фейсбук Сторінка Наталії Чуйко https://facebook.com/NataliiaChuikoArt